Матеріали подвійного твердіння

Стоматологічні матеріали за останнє десятиліття змінилися в порівнянні з тими, які традиційно використовувалися протягом багатьох років. Те, що використовувалося в минулому, протипоказано новим матеріалам. У деяких клінічних випадках потрібно прикріплення реставраційного матеріалу до зуба. Цього не можна досягти за допомогою традиційних цементів, таких як полікарбоксилату цинку, фосфат цинку і евгенол оксиду цинку. Ці цементи добре працюють з металом, але вони не забезпечують адгезивной зв’язку з коронкою або структурою зуба, як при використанні цементів на основі смол.

Цементи на основі смол подвійного затвердіння стали популярними в сьогоднішньої стоматологічній практиці, оскільки вони взаємодіють  з кількома субстратами і дозволяють обмежити кількість різних матеріалів, необхідних для реставраційного догляду.

Ключ до використання цього типу цементу – контроль вологості. У той час як традиційні цементи і склоїономери допускають деяку кількість залишкової рідини на препараті, цементи на основі смол, як і у всіх процедурах зв’язування, вимагають сухого поля для належного зчеплення. Додатковою перевагою цього класу цементів є їх подвійне твердіння. Ця характеристика дозволяє нам засвітити те, що можна побачити (край коронки), а полімерний цемент, який недоступний для світла лампи, піддається самотвердінню, гарантуючи, що жоден цемент не залишиться незатверділим.

Цементи на основі смоли подвійного затвердіння дозволяють практикуючому лікарю засвічувати оклюзію і край, доступні для світла лампи, а також дозволяють ділянкам цементу що залишились самозатвердіти. 

Коли ми порівнюємо самопротруювальні і повністю протруювальні матеріали щодо міцності на розрив, ми виявляємо деяку різницю в результатах цих двох методів на емалі та дентину. Травлення впливає тільки на адгезію до емалі, збільшуючи її для кращого зчеплення. При методі самопротравлювання ми спостерігаємо аналогічну міцність на розрив між емаллю та дентином, але при термоциклюванні падіння міцності зв’язку на розрив не спостерігається. При використанні методу тотального протравлювання, як і очікувалося, ми спостерігаємо більш високу міцність на розрив емалі без змін на дентині в порівнянні з методом самопротравлювання.

При фіксації штифта в зубі, під час реставрації на штифт наноситься універсальний адгезив за допомогою мікроаплікатора замість фіброзної або металевої грунтовки. Потім, використовуючи інтраканальні наконечники, можна відразу ввести цемент і встановити штифт. Коли смола для відбудови також необхідна для завершення нарощування культі, рекомендується наносити її навколо коронкової частини штифта відразу після установки, щоб дозволити матеріалами ствердіти разом. 

Ще одна особливість сучасних полімерних цементів – це варіанти їх відтінків. Коричневий відтінок добре підходить для фіксації на темніших зубах, якщо реставрація занадто «яскрава», щоб відповідати сусіднім зубам, а матеріал коронки / вініра має деяку прозорість. Більш чистий відтінок добре підходить для фіксації вінірів, і при цьому не потрібна зміна кольору сусідніх зубів. Рекомендовано використовувати більш білий Опаковий при фіксації волоконних штифтів. Крім того, у пацієнтів з тонким біотипом ясна, у яких відновлюється темний корінь, що піддався ендодонтичному лікуванню, білий непрозорий шар допомагає нейтралізувати темний корінь.